Щоб видавати книжку, треба розуміти її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.
День працівників
видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з
Указом Президента № 563/99 від 25 травня 1999 року, щорічно в останню суботу
травня.
Першою українською
друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій у 1491
році з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала
книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій
формі, яку продовжили друкарні в Україні.
Першу друкарню в
Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575
рр.., А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (в 1574 р.),
який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.
Справжнім шедевром
друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена в 1581 р. Острог став
також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші
дослідники назвали «полемічною літературою».
Одним з осередків
книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 р., Київська
лаврська друкарня працювала три сторіччя.
Крім друкарень
кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була
невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592 - 1602 р.
Всього в Україні в
1574 - 1648 рр.. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності
були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри
ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих
друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники
друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами.
Був в Україні і
негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І
заборонив своїм указом книговидання українською мовою.
Українське
книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період
між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50
українських видавництв.
Причиною відносного
зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова
політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася
з 6394 до 1895 видань.
В даний час перед
українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, постала інша
серйозна проблема - ринкові відносини. Як зауважив академік Я. Ісаєвич,
«можливість« жити з видання »якраз і є показником зрілості суспільства, яке
бажає і може забезпечити функціонування культури в ринкових умовах».
Щоб видавати
книжку, треба розуміти її неминущу цінність, треба вміти її берегти і
передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар